І от добігли до кінця шкільні роки навчання. Випускники ідуть на випускний бал. Цього свята немає в жодному календарі. Воно буває лише раз у житті кожної людини, кожного з нас. Так хотілося швидше закінчити школу, щоб відчути себе дорослими, самостійними, впевненими, незалежними... Але чому ж так щемно на душі? Що ж заважає безтурботно веселитися, може те, що більше вже ніколи випускники не стануть на шкільній лінійці, не зайдуть у свій класс, не зійдуться усі разом, так як завжди було впродовж усіх років... Сумно і тривожно на серці сьогодні цим дорослим дітям. Вони і справді стали зовсім дорослими, але для школи, для вчителів, як заважив директор Панчук О. І., залишаться завжди дітьми, пустотливими і веселими, радісними і щасливими, неповторними і різними. Незабаром покличуть невідомі далі, незвідані дороги життя, кожного своя.

То ж дай вам, Боже, добра і щастя на путі, світлих і радісних доріг, незрадливої долі. Хай щастить вам усім, дорогі випускники!